Мій прадідусь
Звали його Микита Біляк. Народився в Житомирськласті в селі Щербини (дата народження невідома). Мав
сім’ю, було дві доньки: Антоніна та Лідія Біляк. У Антоніни була одна дитина, а
у Лідії їх було четверо. Отже, була дуже велика, дружня сім’я.
 |
| Руслана Маріуца. Генеалогічне дерево |
У 1934
році Микита займався господарством, було дуже багато худоби, завдяки якій
вони прожили все своє життя. Був голодомор,
були німці. Німці забирали все, що було у людей, люди просто помирали від
голоду.
На початку війни до мого дідуся прийшли німці і запропонували угоду: якщо він не віддасть їм кабана, то тоді його вб’ють. Звичайно дідусь стояв на свойому, через те, що кабан зміг би прогодувати всіх його дітей. В цей момент нікого дома не було, дочки з жінкою поїхали в місто. Він намагався відстояти своє господарське майно, але німці виявилися сильніше ніж мій дідусь, тому що дідусь уже був кволий і не мав сили змагатися з ними. Коли він відмовив, німці схопили його, не маючи совісті до людського життя та задушили.
На початку війни до мого дідуся прийшли німці і запропонували угоду: якщо він не віддасть їм кабана, то тоді його вб’ють. Звичайно дідусь стояв на свойому, через те, що кабан зміг би прогодувати всіх його дітей. В цей момент нікого дома не було, дочки з жінкою поїхали в місто. Він намагався відстояти своє господарське майно, але німці виявилися сильніше ніж мій дідусь, тому що дідусь уже був кволий і не мав сили змагатися з ними. Коли він відмовив, німці схопили його, не маючи совісті до людського життя та задушили.
На мою думку мій дідуся відстояв свою
людську гідність, яка нині не в кожній людині присутня. Мій прадідусь –– герой.
Немає коментарів:
Дописати коментар