Я
думаю, що кожен погодиться зі мною, що найцінніше у нашому житті — родина. Адже
людина повинна щось залишити за собою і найголовніше всього — це діти. Від
наших дітей буде залежати чи будуть згадувати нас добрим словом чи поганим, чи
взагалі не будуть пам`ятати.
Звичайно,
що немає ідеальної родини, але я вважаю свою родинну повноцінною і вона мене
цілком влаштовує. А розповісти я хочу про свого дідуся по материній лінії, про
його насичене життя. Хоч йому вже виповнилося 71 рік, але він до сих пір
розумово й фізично розвинутий.
Звати
мого дідуся: Карпенко Михайло Мефодійович. Народився він 22 жовтня 1941 року в
селі Новопіль Черняхівського району Житомирської області у сім’ї колгоспника.
Його
батько — Карпенко Мефодій Петрович брав участь у фінській та першій світовій
війнах. Воював у Берліні, мав орден за відвагу та інші нагороди. Прийшов із фронту живий, але контужений.
Лікувався, а потім повернувся додому й почав працювати на землі.
Його
мати — Борковська Анастасія Леонтіївна
1911 року народження під час війни працювала в колгоспі. Померла в ранньому
віці від жовтухи (1943).
У
1955 році мій дід закінчив семирічку. У 18 років втік із села й пішов
добровольцем на Донбас. Закінчив ГПШ 14 (Гірничо-промислову школу). Проробив
два роки й пішов служити в армію. Закінчив учбовий склад воєнно-морської
частини прикордонних військ. Два роки захищав нейтральну зону від посягань.
Після закінчення відправили служити на дальній Схід: Російський острів,
Петропавловськ-Камчацький. Закінчив службу на Курильських островах (Шика-Тан). Демобілізувався
в 1963 році й поїхав працювати до Києва. Там проробив вантажником-висотником.
Переїхав з Києва у Житомир. Одружився в 1966 році. Народив двох дочок.
У 55
років пішов на пенсію. За своє життя займався легкою й тяжкою атлетикою. Має
безліч нагород у цьому виді спорту.
Я
вважаю, що мій дідусь всебічно розвинута людина, як розумом так і тілом. У своєму житті я хочу рівнятися саме на нього.
Серветник Євген Олегович
Немає коментарів:
Дописати коментар