Мій прадідусь – моя гордість
Я хочу розповісти про свого сильного, хороброго та дуже сміливого прадідуся. Мій дідусь Прут Володимир Михайлович народився 6 січня 1920 року в сім’ї селянина. У нього була велика дружня родина. Його батьки все життя дуже важко працювали й мали непоганий статок. Мій прадідусь Володимир Михайлович та його родина пережили страшні роки голодомору. З малих років тяжко працював, допомагаючи батькові по господарству. У 1940 році дідуся забрали до армії, а через рік пішов на фронт.
Мій прадідусь нагороджений орденом “Вітчизняної війни” та п’ятьма бойовими медалями. День Перемоги зустрів за дев’яносто кілометрів від Берліну. Військову службу закінчив у 1946 році й одразу повернувся додому. За роки війни був два рази тяжко поранений. Пройшов пішки всю Європу, було фізично й морально важко, але, як і всі наші солдати, заради своєї Батьківщини і своєї родини був ладен віддати своє життя. Для мене мій прадідусь є героєм, він з гідністю захищав Батьківщину, прожив життя доброю та шанованою людиною. Разом з прабабусею Євгенією Петрівною виростив та виховав чотирьох синів та доньку Людмилу (мою бабусю). Я пам’ятаю, як кожного року, поки був живий мій прадідусь, на 9 травня збиралася вся наша велика родина. Я дивилась на старе порізане зморшками обличчя, старенькі руки й не могла повірити, що ця людина пройшла всю війну, перенесла усі нещастя й рани, проте -- це так. Переді мною – жива історія.
Інна Настасовська
Я хочу розповісти про свого сильного, хороброго та дуже сміливого прадідуся. Мій дідусь Прут Володимир Михайлович народився 6 січня 1920 року в сім’ї селянина. У нього була велика дружня родина. Його батьки все життя дуже важко працювали й мали непоганий статок. Мій прадідусь Володимир Михайлович та його родина пережили страшні роки голодомору. З малих років тяжко працював, допомагаючи батькові по господарству. У 1940 році дідуся забрали до армії, а через рік пішов на фронт.
Мій прадідусь нагороджений орденом “Вітчизняної війни” та п’ятьма бойовими медалями. День Перемоги зустрів за дев’яносто кілометрів від Берліну. Військову службу закінчив у 1946 році й одразу повернувся додому. За роки війни був два рази тяжко поранений. Пройшов пішки всю Європу, було фізично й морально важко, але, як і всі наші солдати, заради своєї Батьківщини і своєї родини був ладен віддати своє життя. Для мене мій прадідусь є героєм, він з гідністю захищав Батьківщину, прожив життя доброю та шанованою людиною. Разом з прабабусею Євгенією Петрівною виростив та виховав чотирьох синів та доньку Людмилу (мою бабусю). Я пам’ятаю, як кожного року, поки був живий мій прадідусь, на 9 травня збиралася вся наша велика родина. Я дивилась на старе порізане зморшками обличчя, старенькі руки й не могла повірити, що ця людина пройшла всю війну, перенесла усі нещастя й рани, проте -- це так. Переді мною – жива історія.
Інна Настасовська
Немає коментарів:
Дописати коментар