Двадцять років тому мого батька призвали на військову службу до кордону в Таджикістані. Там відбувалося багато подій, що забирали життя його друзів та несли смертельну небезпеку для нього самого.
З перших днів служби в армії було дуже складно звикнути до іншого клімату: постійної спеки й проблем з провізією. Спочатку нічого серйозного не відбувалося. У мого батька з’явилося хобі, він завів альбом, у якому малював та описував події, що відбувалися.
Одного разу, коли він зі своїми співслужбовцями виїхали на БТРрі по своїй території, вони наїхали на міну, від вибуху якої БТР загорівся й один з його друзів загинув. Володимиру повезло, і він вижив, але отримав опіки на плечах, грудях та обличчі.
У ході іншої операції, був поранений осколочною гранатою, що теж лишило свій спогад на його обличчі під лівим оком, через що погіршився зір.
Коли "до дембелю" залишалося 2 дні, всі "розслабились" і забули про безпеку. Його кращий друг, котрий був снайпером, на своїй позиції захотів "посмалити". В темноті добре видно світіння сигарети, його вислідив і застрелив снайпер з ворожого боку кордону.
Після того, що пережив мій вітчим, я з гордістю називаю його своїм батьком, адже не всім вдається вижити після такого.
З перших днів служби в армії було дуже складно звикнути до іншого клімату: постійної спеки й проблем з провізією. Спочатку нічого серйозного не відбувалося. У мого батька з’явилося хобі, він завів альбом, у якому малював та описував події, що відбувалися.
Одного разу, коли він зі своїми співслужбовцями виїхали на БТРрі по своїй території, вони наїхали на міну, від вибуху якої БТР загорівся й один з його друзів загинув. Володимиру повезло, і він вижив, але отримав опіки на плечах, грудях та обличчі.
У ході іншої операції, був поранений осколочною гранатою, що теж лишило свій спогад на його обличчі під лівим оком, через що погіршився зір.
Коли "до дембелю" залишалося 2 дні, всі "розслабились" і забули про безпеку. Його кращий друг, котрий був снайпером, на своїй позиції захотів "посмалити". В темноті добре видно світіння сигарети, його вислідив і застрелив снайпер з ворожого боку кордону.
Після того, що пережив мій вітчим, я з гордістю називаю його своїм батьком, адже не всім вдається вижити після такого.
Олександр Коржанівський
Немає коментарів:
Дописати коментар