Анастасія Ковальчук. Вірші. "Ці зелені очі так палали..."

***
Ці зелені очі так палали...
Всім здавалось, що вони
не згаснуть.
Вони щастя не чекали - від болю.
Лиш серце знало.
Біль пронесений крізь життя -
з усмішкою...
Здавалось деякому, що очі -
пусті та злі...
Вони тримали все в собі,
і навіть,
коли серце обливалось кров’ю,
вони не плакали, чекали...
Це називається любов’ю...

***
Як ти про все говориш гарно,
Але це все вже марно.
Про щастя мряла, простори,
Та їх прикрили темні гори.

***
Сидимо у пустинί,
Вся кімната в тишині...
Сьогодні мало не зомлів,
Від моїх ніжних й теплих слів.

***
Я вибачаюсь, що тривожу,
Але без тебе я не можу.
Нічого не зроблю з собою,
І серце вкрилося журбою.