Катерина Регенель. Поезії (добірка)

***
Важко жити серед акторів,
Що лише «ніби» грають людей.

Це як споруда з одних коридорів.
З купою сірих, дірявих «дверей».

***
Я не чекаю на «завтра».
Сто тисяч «слів» не даю.
Серед брудного театру
Падаю знов і встаю.

***
Дні, одні за одним,
як дощ,
по краплині…
Малювати тепло безнадійно…
От і все,
що потрібно людині.
Просто осінь прийшла.
Спокійно…

***
Виливали душу в чорнильницю.
Переносили пером на папір.
В їх словах
Більше сенсу, ніж в нашому «сенсі життя».
Сьогоднішні приорітети – антоніми вчорашнім.

***
Восени, разом з листям,
Жовтіють наші думки.
Дні…
один за одним,
відлятають кудись…
Напевно на Північ.
Душа…
У осені просить тепла.

***
Твоя закоханість в Самотність
Породила тишу.
У вас ідилія:
Легкість думок,
Муза,
Натхнення.
Така послідовність
зліпила з тебе Генія -
Людину з дірою в серці…
Її зробила Самотність.

***
Розриваючи душу нотами,
Зпопеляючи серце словами,
В півсвідомість занурюючи όбрази,
Стукаючи спогадами по черепній коробці,
Змиваючи попередню маску з обличчя,
Кладучи її до скрині
(неабиякої, під замком)
З усією потужністю відпускаю у небуття «сьогодні».
На його ксерокс,
Замінюючи,
Вчора, Завтра, Завжди.