У кожного з нас є родина. Це найважливіше у житті кожного. Я хочу розповісти про мою бабусю Кучинську Броніславу Андріївну. Народилася на початку двадцятого століття. А саме в 1923 році 27 лютого в селі Тартак Баранівського району Житомирської області. В сім’ї селянина Андрія Герасимовича Прокопчука. В родині Прокопчуків було шестеро дітей, бабуся була другою дитиною. З дитинства на її плечі лягло багато турбот. Мали велике господарство і тяжко працювали. Здається потроху життя налагоджувалося підростали діти, допомагали в господарстві. Але коли бабусі виповнилося десять років в їх життя ввірвася голодомор. Страшним вихром пронеслося це лихо по долі всієї нації. Не оминуло воно й родину Покопчуків. Бабусині розповіді я згадую з жахом. Весь хліб забрали, зарізали все господарство, радянська влада не мала ні жалю, ні співчуття. Бабуся згадувала, що вони вижили лише завдяки тому, що вдалося сховати. Вона розповідала, що вони зарізали теличку, засолили її і так пережили зиму. Влітку їх рятував ліс і город, батько ходив на полювання. На додачу до цього в період голодомору на них напали розбійники. Вони нікого не вбили, але зробили їх життя ще тяжчим. І все таки моя бабуся, незважаючи на все, вижила. Життя запульсувало у виснаженому краї. Бабуся була змушена заробляти із ранніх літ, працювала на хребчі. Але нове лихо жорстоко зранило життя, на той час, молодій дівчині. Батька забрали до армії і всі турботи лягли на плечі моєї прабабусі Францішки та старших дітей. В 1943 році відбулась одна з найжахливіших подій в житті моєї бабусі – її і старшу сестру Цицелію забрали до Німеччини. Цицелія працювала у хазяїна, а бабуся на авіазаводі. Нелюдські умови праці, чужа земля,чужа мова. В час, коли твою Батьківщину топче ворог – йде війна. Мене дуже вразила одна подія, розказана бабусею. Ввечері, після роботи, їх привезли до бараку в якому вони жили. Бабуся розчісувала свої довгі кучеряві коси і в цей час почалося бомбардування. Це були англійські літаки. То було пекло на землі, все змішалося – вибухи, плач, страх – панував хаос. На вулиці відбулася надзвичайно символічна сцена. Серед цього жаху осколок снаряду забив волосся бабусі в землю. Вона опинилася нерухомою, всі втікали, а вона не могла врятуватися. Я навіть не уявляю, як це страшно опинитися за крок від смерті. Але чудесним чином вона вижила. Коли все скінчилося, німці знайшли її, прикутою до землі. Вони залишили бабусі її розкішне волосся, не просто відрізали його, а відкопали. Цей день вона вважала другим народженням. З того часу довге волосся – як її талісман – прикрашало до самої старості. Броніслава Андріївна прожила довге життя, народила і виховала шестеро дітей. Справжніх людей: справедливих і чесних. Але все колись закінчується й моїй бабусі довелося відійти... Залишила вона цей світ у 2006 році. Я пам’ятаю її погано, адже при її житті був ще малим. Я дізнавався про свою історію з розповідей батьків, тому що не застав за життя своїх бабусь і дідусів, а кого довелось застати – ледве пам’ятаю.
Олександр Олійник
Немає коментарів:
Дописати коментар