Вікторія Салімонович. Не боятися робити перші кроки до поставленої мети

Ким я бачу себе в майбутньому?

Коли я почула тему нашої творчої роботи, я згадала, що у початкових класах нас часто запитували, ким ми хочемо стати у майбутньому. Хтось хотів стати космонавтом, хтось -вчителем або лікарем. А я завжди мріяла стати архітектором. Вже зараз, подорослішав, я зрозуміла наскільки серйозно потрібно ставитися до вибору професії і дійшла до висновку, що кожна людина хоч би раз за своє життя замислюється над тим, ким вона хоче стати і прагне зрозуміти своє призначення у світі. А щоб життя наше не було порожнім, а цілеспрямованим, ми шукаємо мету свого життя, випробовуємо себе у різних ситуаціях. Ми хочемо, щоб наша професія була не тільки перспективною та престижною, але й приносила людям користь.

Я знаю, щоб стати успішним архітектором мені потрібно завжди вчитися, самовдосконалюватися і не боятися робити перші кроки до поставленої мети, бути цілеспрямованим і наполегливим. Тільки за таких умов я буду успішною і шанованою людиною. Але потрібно завжди пам’ятати, що наше істинне призначення, насамперед, полягає у тому, щоб бути Людиною з великої букви, несучи людяність в усіх свої думках, словах і вчинках.

Олександр Фещук. Професія складається з хобі

Ким бути? Що далі робити? Що вибрати? Це все уже було в нашому житті, і далі також буде. Інколи відповідь можна знайти, а інколи її потрібно шукати. З дитинства я займався складанням конструктора, і це переросло майже в професію. Бо на мою думку професія складається з хобі.

  В моєму житті були випадки коли відповідь просто не знаходилась, а бували випадки, коли вірної відповіді просто не було. Мені повезло, тому, що я відвоював свою омріяну професію у батьків, бо вони хотіли, щоб я став столяром. Але я завжди був впертим і нахабним, і йшов по своєму шляху. Я б хотів присвятити своє життя будівництву й тільки будівництву. Я люблю це, і це моє життя. На мою думку ця професія - є відповідальною і важливою. Вона чудова, після неї можна оставити великий слід. А от професія архітектора - є особливою, і їй немає рівних. Вона приносить багато задоволення. Я знаю точно, що це моє.

І я вважаю, що потрібно йти до своєї мети, рватись із всіх сил, щоб добитись цього. І ніколи не потрібно не здаватись.

Вадим Скорик. Напевне, від архітекторів залежить доля країни і всьго світу

Ким я хочу стати в майбутньому? Вже не одне покоління задає собі таке питання, але на порозі дорослого життя, кожна людина задумується над цим питанням. Одні люди ідуть у життя зі своєю метою, а інші просто, куди шлях покаже. Бо доля - це така складна штука, що як не чини, а ти все одно йдеш по своєму запрограмованому шляху. І цю сторінку не можливо переписати. Як би ти не схотів, але ти все одно стараєшся зробити так, щоб твоє життя стало кращим.
Я в свої десять років не задумувався над цим питанням, але коли підріс, батьки не раз говорили: «Вчись, щоб з тебе були люди». Я не любив тоді знання, мені тоді було не до цього. Але на шляху десятих класів доля вже почала підганяти.
На той час я вчився в художній школі, і мені вже хотілось чогось цікавого і творчого. І я вибрав професію будівельника. Напевне тому, що мій батько теж цим займається, і мені теж стала цікавою ця професія.
І ось я тут - у Житомирському будівельному коледжі. Не вспів я оком моргнути, як швидко проскочив час. На професію будівельника мене напевно наштовхнула мама. Чому? Напевне тому, що від архітекторів залежить доля країни і всьго світу. Водночас вона є цікавою, приносить задоволення і багато чого іншого.
А в подальшому житті хтозна ким буду, можливо буду далі продвигатись в цьому напрямі, а можливо й ні… Не хочу лізти поперед батька в пекло. Бо не знаю, що буде завтра. Я б не проти бути в подальшому житті архітектором, але: як жити на цім світі з однею проблемою, коли хочеться ще чогось? Я б не проти бути дизайнером, тільки не будівель. Завжди хочеться чогось екзотичнішого, чогось екстремального. Дизайнером автомобілів у всіх напрямках.
Але хочу сказати, що всі професії на цім світі є відповідальними, і вибираючи її, потрібно не помилитись. І не потрібно загадувати наперед.

Олександр Коржанівский. Обирати потрібно таку професію, щоб ходити на роботу з радістю та гордістю

Кожен з нас задумувався про те, ким він хоче працювати в майбутньому. У кожного були свої мрії. Але з часом деякі збуваються, а інші змінюються на нові. В дитинстві ми мали різноманітні, та іноді безглузді ідеї, як наприклад: бути космонавтом, зіркою телепередач, актором у фільмах Голівуду. Звичайно ці мрії можна реалізувати, та це під силу не кожному.

В дитинстві у мене була мрія працювати художником, або скульптором. Але ретельно обдумавши вибір майбутньої професії, я обрав професію за фахом: Архітектура та дизайн внутрішнього інтер’єру. На мою думку ця професія мені цілком підходить, бо мені подобається проектування будинків. Я розумію, що на мені буде лежати велика відповідальність за безпеку жителів, або працівників цієї будівлі.

Багато хто з підлітків обирає професію, котра йому зовсім не подобається. Я вважаю: обирати потрібно таку професію, щоб ходити на роботу з радістю та гордістю. Хіба хтось буде працювати так, як потрібно там, де йому не подобається? Звичайно ж ні. Працювати потрібно не для себе, а для інших людей, щоб те, що ми зробили, повернулося до нас у десятикратному розмірі.

Чому я обрав саме цю спеціалізацію? Ще з дитинства я любив художню творчість, напевне, це і підштовхнуло мене до цього вибору. До того ж поки існує людина, існує й будівництво. Протягом всього часу, що людина живе, їй потрібна домівка. Будувати для життя - це моя майбутня професія.

Маргарита Марченко. Я отримаю те, на що чекаю

Всі люди рано чи пізно задумуються над своїм майбутнім. Я теж інколи думаю, що ж мене чекає далі.

У майбутньому я бачу себе поряд із рідними та близькими. Адже підтримка багато значить для мене. Думаю, на близьких тобі людей завжди можна покластися, вони завжди вислухають та допоможуть. Також у майбутньому я хотіла б мати багато друзів, адже на даний момент їх у мене дуже мало. Певно це через те, що я неговірка та невпевнена людина. Я хочу, щоб у майбутньому мене оточували гарні люди, які вміють любити й поважати інших.

Щодо майбутньої професії, часто задумувалася, який напрямок обрати. За все своє життя ким я тільки не хотіла стати. Зараз я на шляху до здобуття своєї майбутньої професії. Я навчаюся в Будівельному коледжі. Я сподіваюся, що стану гарним архітектором і залишу по-собі якусь хорошу згадку. В майбутньому я бачу себе щасливою людиною, яка знає, що живе не просто так, а задля якоїсь конкретної мети. Надіюся, що мої плани втіляться у життя і я отримаю те, на що чекаю.

Євген Серветник. Цей вибір був мій

В наш час планета Земля нараховує 7 млрд. населення. І кожна людина має свою роль у глобальній павутині й займає своє місце в цьому механізмі. Але всі вони пройшли через шлях пошуку, помилок та вибору, від якого залежатиме їхнє життя у майбутньому.

Напевно вперше людина замислюється над вибором, який вона має зробити у віці 14-16 років. Адже до того майже все за них вирішують батьки. А в цей вік ми повинні зробити перший крок  до свого майбутнього життя, яке вважається нам таким безхмарним і легким. Але вже при перших, навіть незначних труднощах, ми не можемо нічого зробити. А цей вибір, який ми зробимо, дуже сильно буде впливати на наше життя у майбутньому.

Але вибір майбутньої професії - це тільки маленька частинка, крихітний крок у досягнені моєї мети. Щоб стати доцільним членом суспільства та людиною взагалі -  мені потрібно багато працювати і докласти до цього багато сил, і це не тільки навчання і розумова праця. Я вважаю, що людина стає людиною (чи хоч би наближається до людини) лише тоді, коли вона всебічно розвинута або може мислити не "плоско", а хоч би з декількох точок зору. Також людина повинна бути духовно й фізично розвинута.

Також у майбутньому я хочу здійснити свої мрії: подорожувати зі своєю дружиною, побудувати дім у якому змогла б розміститись вся моя сім`я, виховати своїх дітей і дати їм все найкраще. І ще одна моя заповітна мрія - це посадити дерево, коли в мене народиться дитина.

У молодшому віці багато родичів та й вчителів питають: “Ким ти хочеш стати?” Я вважаю, що в наш час це питання є зовсім не актуальним, адже майже всі йдуть туди, де є краще. І тут не є умісним питання: “Що тобі до вподоби?”

Взагалі на наш вибір впливають багато чинників: батьки, наше найближче оточення, суспільство і доба в якій ми живемо. Не знаю під яким (чиїм) впливом я зробив свій вибір, але я вважаю що більшою частиною цей вибір був мій.

Отже мій план на майбутнє я можу висвітлити в таких пунктах:

- закінчити навчання;

- по можливості продовжити навчання чи працювати, або суміщати ці дві речі;

- пропрацювати хоча б декілька років, щоб стати на ноги і почувати себе більш-менш стабільно;

- досягти певних вершин у своїй карєрі;

- стати матеріально забезпеченим;

- одружитися і побудувати сім`ю.

Отже я можу зробити висновок, що по переду мене чекає багато роботи, але перші кроки до цього я вже почав робити.

19.09.2012 р.

Іван Поплавський. Щоб досягти своєї мети, мрії

Коли я навчався в дев’ятому класі думав: куди поступити після того, як я закінчу школу? Я подав документи в Житомир - у Будівельний коледж, це була моя мрія. Але ці мрії в мене були до того, як я закінчив школу. Я поступив в цей коледж тому, що мені подобається креслити й малювати. Перший курс дуже важливий для мене, ми тут робимо свої перші кроки в своє майбутнє. Кожен прожитий день для мене, як маленьке прожите життя. Коли я закінчу коледж, поступлю у вищій заклад, щоб знати архітектуру цілком. Буду проектувати для рідних, близьких, друзів, знайомих, для себе й своєї сім’ї.  Але все це - ще попереду, і я маю добре вчитися, щоб досягти своєї мети, мрії. Я хочу, щоб мої проекти були цікаві, як світ, що нас оточує.