Вадим Скорик. Напевне, від архітекторів залежить доля країни і всьго світу

Ким я хочу стати в майбутньому? Вже не одне покоління задає собі таке питання, але на порозі дорослого життя, кожна людина задумується над цим питанням. Одні люди ідуть у життя зі своєю метою, а інші просто, куди шлях покаже. Бо доля - це така складна штука, що як не чини, а ти все одно йдеш по своєму запрограмованому шляху. І цю сторінку не можливо переписати. Як би ти не схотів, але ти все одно стараєшся зробити так, щоб твоє життя стало кращим.
Я в свої десять років не задумувався над цим питанням, але коли підріс, батьки не раз говорили: «Вчись, щоб з тебе були люди». Я не любив тоді знання, мені тоді було не до цього. Але на шляху десятих класів доля вже почала підганяти.
На той час я вчився в художній школі, і мені вже хотілось чогось цікавого і творчого. І я вибрав професію будівельника. Напевне тому, що мій батько теж цим займається, і мені теж стала цікавою ця професія.
І ось я тут - у Житомирському будівельному коледжі. Не вспів я оком моргнути, як швидко проскочив час. На професію будівельника мене напевно наштовхнула мама. Чому? Напевне тому, що від архітекторів залежить доля країни і всьго світу. Водночас вона є цікавою, приносить задоволення і багато чого іншого.
А в подальшому житті хтозна ким буду, можливо буду далі продвигатись в цьому напрямі, а можливо й ні… Не хочу лізти поперед батька в пекло. Бо не знаю, що буде завтра. Я б не проти бути в подальшому житті архітектором, але: як жити на цім світі з однею проблемою, коли хочеться ще чогось? Я б не проти бути дизайнером, тільки не будівель. Завжди хочеться чогось екзотичнішого, чогось екстремального. Дизайнером автомобілів у всіх напрямках.
Але хочу сказати, що всі професії на цім світі є відповідальними, і вибираючи її, потрібно не помилитись. І не потрібно загадувати наперед.