Бідюк Сергій Григорович. Народився 25 січня 1928 року в багатодітній сім’ї колгоспника, мав п’ять братів. Закінчив чотири класи сільської школи, в десятирічному віці пішов допомагати батькові виконувати колгоспну роботу, допомагав по господарству вдома та доглядав молодших братів.
Тяжкі повоєнні роки для багатодітної родини були нелегкими. Батько сім’ї та двоє старших синів пішли на війну в червні 1941 року. Сергій допомагав матері вести домашнє господарство та доглядав братів.
Пряма лінія фронту через село Колодяжне не йшла, проте наявність залізничної колії та лісу поблизу села призвело до інтересу німців. Німецькі війська «витрушували» з сільських родин худобу, птицю, яйця, молоко. Багато підлітків пішли в партизани, допомагати дорослим.
В 1943 році додому повернувся після контузії батько родини. Старший брат Олександр пройшов всю війну та повернувся після перемоги в червні 1945 року.
Як і вся країна так і село і родина відбудовувалися в післявоєнні роки. В 1946 році Сергій пішов служити в лави Радянської армії на Уралі. Служба тривала три роки. Повернувшись додому, пішов навчатись в машино-тракторну станцію на курси трактористів. Отримавши посвідчення тракториста-машиніста пропрацював все життя в рідному колгоспі на тракторах різних моделей та на зернозбиральних та бурякозбиральних комбайнах.
В 1952 році одружившись на Усач Софії Федоровній народили двох синів та дочку яких виховали та вивчили. Збудувавши власний будинок, займалися сільським домашнім підсобним господарством.
Сергій копав криниці не тільки в рідному селі, а й в сусідніх селах. Був знатним колієм свиней. За роки роботи в колгоспі не одноразово одержував почесні грамоти, подяки, нагороди, цінні подарунки за досягнення високих показників праці.
Помер 28 січня 1887 року, не доживши до пенсії.
Пам’ять про Сергія Григоровича живе не тільки у родині Бідюків, а й в серцях односельців.
Тяжкі повоєнні роки для багатодітної родини були нелегкими. Батько сім’ї та двоє старших синів пішли на війну в червні 1941 року. Сергій допомагав матері вести домашнє господарство та доглядав братів.
Пряма лінія фронту через село Колодяжне не йшла, проте наявність залізничної колії та лісу поблизу села призвело до інтересу німців. Німецькі війська «витрушували» з сільських родин худобу, птицю, яйця, молоко. Багато підлітків пішли в партизани, допомагати дорослим.
В 1943 році додому повернувся після контузії батько родини. Старший брат Олександр пройшов всю війну та повернувся після перемоги в червні 1945 року.
Як і вся країна так і село і родина відбудовувалися в післявоєнні роки. В 1946 році Сергій пішов служити в лави Радянської армії на Уралі. Служба тривала три роки. Повернувшись додому, пішов навчатись в машино-тракторну станцію на курси трактористів. Отримавши посвідчення тракториста-машиніста пропрацював все життя в рідному колгоспі на тракторах різних моделей та на зернозбиральних та бурякозбиральних комбайнах.
В 1952 році одружившись на Усач Софії Федоровній народили двох синів та дочку яких виховали та вивчили. Збудувавши власний будинок, займалися сільським домашнім підсобним господарством.
Сергій копав криниці не тільки в рідному селі, а й в сусідніх селах. Був знатним колієм свиней. За роки роботи в колгоспі не одноразово одержував почесні грамоти, подяки, нагороди, цінні подарунки за досягнення високих показників праці.
Помер 28 січня 1887 року, не доживши до пенсії.
Пам’ять про Сергія Григоровича живе не тільки у родині Бідюків, а й в серцях односельців.
Немає коментарів:
Дописати коментар