Мені деколи так хочеться повернутись назад у минуле, тоді, коли я з татом і старшим братом ходили на риболовлю, хоч я її терпіти не можу. В ті часи, коли тато мене садив на руки і давав кермувати автомобілем.
Мені так шкода тих втрачених годин, які я міг би провести з ним, з татом.
Я не можу чути, коли хтось каже: "Ти мене дістав, бачити тебе не можу".
Якось ми пішли на обхід лісових територій, тато не встежив за часом, і ми повернулись дуже пізно. А тим часом нас вже шукала мама, втративши настрій. Від безрезультатних пошуків мама повернулась додому. Вона застала таку картину: ми утрох — я, тато і брат спимо на ліжку. Мама не будила нас і не робила допиту, а просто пішла в хатніх справах.
Я вас прошу, бережіть батьків, бо вони в нас не вічні. І повірте, вам ще захочеться до них повернутись.
Віктор Бондарчук
Немає коментарів:
Дописати коментар