Марина Залізінська. Генеалогічне дерево
четвер, 8 листопада 2012 р.
вівторок, 6 листопада 2012 р.
Відбірковий конкурс "Шукаємо таланти". Дарина Козел, Катерина Регенель та Інна Настасовська
1 листопада 2012 р.
наші три колежанки-одногрупниці Дарина Козел, Катерина Регенель та Інна Настасовська представили свої таланти на сцені нашого колежду.
Хоча результати конкурсу будуть оголошені до Дня студента, ми усією групою вітаємо Вас за Вашу сміливість, прагнення досягти творчих висот, Вашу любов до української пісні, художнього поетичного слова!
Ми пишаємось ВАМИ!
четвер, 1 листопада 2012 р.
Олександр Фещук. Розмова з дідусем про голодомор
Мій дідусь розповів, як він пережив голодомор.
Коли це страшне горе прийшло в Україну, він був тоді ще дитиною. Хліба не було ні в кого. Навіть у заможних селян. Все зерно забрали солдати. Люди проходили дуже великі відстані за ради кількох колосків зерна. Оскільки він із сім’єю жили на Полісі, то якось можна було прожити. Ходили в ліс по ягоди та по гриби. Збирали все, що можна було з’їсти, брали так, щоб було й на зиму. Дід розповідав, як у них була корова. Як її забрали солдати. Як моя прабабуся плакала за нею. Ховали картоплю де тільки можна. І в льосі, і за образами, і не тільки картоплю, а й зерно. Були часи коли в лісі не було навіть зелених ягід. Розповідав що робила його мама в пошуках хліба. Як він з братами та сестрами будучи малими дітьми кожен день ходили в ліс, щоб якось прожити.
Фещука Олександра
Коли це страшне горе прийшло в Україну, він був тоді ще дитиною. Хліба не було ні в кого. Навіть у заможних селян. Все зерно забрали солдати. Люди проходили дуже великі відстані за ради кількох колосків зерна. Оскільки він із сім’єю жили на Полісі, то якось можна було прожити. Ходили в ліс по ягоди та по гриби. Збирали все, що можна було з’їсти, брали так, щоб було й на зиму. Дід розповідав, як у них була корова. Як її забрали солдати. Як моя прабабуся плакала за нею. Ховали картоплю де тільки можна. І в льосі, і за образами, і не тільки картоплю, а й зерно. Були часи коли в лісі не було навіть зелених ягід. Розповідав що робила його мама в пошуках хліба. Як він з братами та сестрами будучи малими дітьми кожен день ходили в ліс, щоб якось прожити.
Після спогадів промовив мені одну істину: "Життя це найбільший скарб дарований людині Богом. І це починаєш розуміти, коли настає важкий час не тільки для тебе, а й для всього народу. Отже слід цінувати й берегти не лише життя своє та своїх рідних і близьких, а усіх без винятку."
Фещука Олександра
Андрій Бідюк. Спогад про діда
Про Бідюка Сергія Григоровича
Бідюк Сергій Григорович. Народився 25 січня 1928 року в багатодітній сім’ї колгоспника, мав п’ять братів. Закінчив чотири класи сільської школи, в десятирічному віці пішов допомагати батькові виконувати колгоспну роботу, допомагав по господарству вдома та доглядав молодших братів.
Тяжкі повоєнні роки для багатодітної родини були нелегкими. Батько сім’ї та двоє старших синів пішли на війну в червні 1941 року. Сергій допомагав матері вести домашнє господарство та доглядав братів.
Пряма лінія фронту через село Колодяжне не йшла, проте наявність залізничної колії та лісу поблизу села призвело до інтересу німців. Німецькі війська «витрушували» з сільських родин худобу, птицю, яйця, молоко. Багато підлітків пішли в партизани, допомагати дорослим.
В 1943 році додому повернувся після контузії батько родини. Старший брат Олександр пройшов всю війну та повернувся після перемоги в червні 1945 року.
Як і вся країна так і село і родина відбудовувалися в післявоєнні роки. В 1946 році Сергій пішов служити в лави Радянської армії на Уралі. Служба тривала три роки. Повернувшись додому, пішов навчатись в машино-тракторну станцію на курси трактористів. Отримавши посвідчення тракториста-машиніста пропрацював все життя в рідному колгоспі на тракторах різних моделей та на зернозбиральних та бурякозбиральних комбайнах.
В 1952 році одружившись на Усач Софії Федоровній народили двох синів та дочку яких виховали та вивчили. Збудувавши власний будинок, займалися сільським домашнім підсобним господарством.
Сергій копав криниці не тільки в рідному селі, а й в сусідніх селах. Був знатним колієм свиней. За роки роботи в колгоспі не одноразово одержував почесні грамоти, подяки, нагороди, цінні подарунки за досягнення високих показників праці.
Помер 28 січня 1887 року, не доживши до пенсії.
Пам’ять про Сергія Григоровича живе не тільки у родині Бідюків, а й в серцях односельців.
Тяжкі повоєнні роки для багатодітної родини були нелегкими. Батько сім’ї та двоє старших синів пішли на війну в червні 1941 року. Сергій допомагав матері вести домашнє господарство та доглядав братів.
Пряма лінія фронту через село Колодяжне не йшла, проте наявність залізничної колії та лісу поблизу села призвело до інтересу німців. Німецькі війська «витрушували» з сільських родин худобу, птицю, яйця, молоко. Багато підлітків пішли в партизани, допомагати дорослим.
В 1943 році додому повернувся після контузії батько родини. Старший брат Олександр пройшов всю війну та повернувся після перемоги в червні 1945 року.
Як і вся країна так і село і родина відбудовувалися в післявоєнні роки. В 1946 році Сергій пішов служити в лави Радянської армії на Уралі. Служба тривала три роки. Повернувшись додому, пішов навчатись в машино-тракторну станцію на курси трактористів. Отримавши посвідчення тракториста-машиніста пропрацював все життя в рідному колгоспі на тракторах різних моделей та на зернозбиральних та бурякозбиральних комбайнах.
В 1952 році одружившись на Усач Софії Федоровній народили двох синів та дочку яких виховали та вивчили. Збудувавши власний будинок, займалися сільським домашнім підсобним господарством.
Сергій копав криниці не тільки в рідному селі, а й в сусідніх селах. Був знатним колієм свиней. За роки роботи в колгоспі не одноразово одержував почесні грамоти, подяки, нагороди, цінні подарунки за досягнення високих показників праці.
Помер 28 січня 1887 року, не доживши до пенсії.
Пам’ять про Сергія Григоровича живе не тільки у родині Бідюків, а й в серцях односельців.
Підписатися на:
Дописи (Atom)