Вітаємо Катерину Регенель

Наша група вітає Катерину Регенель в отриманні номінації

«Поетично обнадійливі ноти душі»

на Четвертому фестивалі-конкурсі молодих поетів Житомирщини

"КЛЕКОТЕНЬ ОСЕНІ - 2012"

пам’яті Юрка Ґудзя

Некоз Ярослав. До дня студента

Ви вже здогадались, що представник першого курсу "Ярик, Ярик" - Ярослав Некоз бере участь у художньо-аматорському виступі до "Дня студента" із піснею "Ой, купила мама коника..."

"Ярослав Некоз жив,

Ярослав Некоз буде жити,

Ярослав Некоз житиме!"

Ярослав Некоз

Спортивне та мовне життя нашої групи: успіхи і здобутки

Змагнання з баскетболу

Любі друзі, 26.11.12 наша група (1-9-25а) вперше брала участь у змаганнях з баскетболу.

Серед чотирьох груп ми зайняли третє місце. Можна додати лише те, що баскетболісти нашої групи, викладаючись наповну, грали до останього!
Серед баскетболістів нашої групи були:

                   Основний склад:

1) Некоз Ярослав - командир команди

2) Олександр Олійник

3) Олександр Фещук

4) Владислав Фурман

5) Євген Серветник
                   У запасі:

1) Геннадій Мазур

2) Вадим Скорик (один вихід у гру)

3) Андрій Бідюк

Плавання

Про баскетбол розповіли, отже, - плавання. Оголошено обласний конкурс з плавання, що відбудеться у місті Житомирі 27 і 28 листопада 2012 р. Наш одногрупник - Владислав Фурман активно готується до цих змагать. Ми за тебе вболіваємо: ти поб’єш світовий рекорд, старайся :)

Українська мова

А що ж з нашою мовою? Варто й тут щось додати!
В коледжі відбувалась олімпіада з української мови, в ній брали участь:
Євген Серветник,
Олександр Олійник,
Дарина Козел,
Некоз Ярослав.
Ми отримали аж ТРИ призових місця. (У голові паморочиться :))

Перше місце посів Євген Серветник, ми вітаємо його, тиснемо руки, б’ємо руками по міцних чоловічих плечах - гідний з мовників мовник. 

Друге місце - Олександр Олійник. Ми вітаємо тебе друже, брате, розумничка наша :) Нехай тебе розділяли б 0,000001 % від першого місця, ти гідний :)

Третє місце - Дарина Козел. Вітаємо тебе, серед перших призових місць, дівчина перша серед перших, що б не говорили чоловіки.

Гроші- це життя? Некоз Ярослав

   Гроші- це життя?
Знедавна я зрозумів, що щастя- це сукупність маленьких радощів в житті, що заставляють усміхатися, радіти, згадувати приємні спогади, одержувати нові враження в житті, але це тільки найпростіше від чого можна бути щасливим. Нажаль, в нашому житті за свою посмішку можуть прожити тільки відомі люди, завжди треба гроші, адже все в світі обертаєтся навколо грошей. Якщо відверто казати про юнака чи дівчину в 16 років, мені здаєтся потрібно, по-перше, по-справжньому кохана людина, веселі дуркуваті друзі, сім'я і авжешь гроші, щоб було за що розважатися...
Я спеціально знайшов визначення, що таке гроші? "Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових." І так - це визначення нам дає інтернет, це і справді вірно,а якщо розглянути його докладнише. Гроші- особливай товар, це так! За гроші в теперішній час можливо все! Я думаю, що людина вже в край втратила свою особистіть. Більшість людей не знають чого вони хочуть у житті, чого вони повинні добитися за цей рік чи за наступний. Вона про це не думає... А і справді, навіщо? Дах над головою є, гроші заробляє і є сім'я. А уявіть собі, якщо пропаде світло! Кому потрібні будуть гроші? Людина буде змушена згадати, що вона "тварина". Саме так, на мою думку, людина-це давно забута, поздавлена інкстінктів тварина. Це звичайно не дивно, що з'явилися гроші, це всім відомо, що потрібно торгувати, обмінюватися чимось і т.п. Але вам не здається, що людина-це слабка тварина, хочь і названа розумною, але їй потрібно бути від когось залежною! Не хто не хоче бути сам, ось і захотіли люди самі бути залежними від грошей. А теперь... без грошей нікуди.
Якби в мене за одну мить стало багато грошей, я першим ділом зробив би свою реферальску сіть в інтернеті, адже я знаю, що гроші я витрачу на розваги, а реферальська мережа буде приносити мені прибуток. Взагалі, як і бильшість, я поїхав би подорожувати по світу,а зокрема для вивчення іншої культури, потім напевно я собі ні в чому не відмовляв, купив би собі дім, машину, все що потрібно для справжньої сім'ї, після закінчення коледжу. І на останок можу додати, що гроші-це картка в життя для будь кого, але щей треба здогадатися від якого банкомата картка, щоб не заплатити великий відсоток з життя.

Некоз Ярослав група 25а

Дар’я Кухарук. Історія прабабці

У кожної людини є хоч одна, але цікава історія з життя. Є історії, прослухавши які, хочеться плакати, є історії від яких хочеться задуматись над своїм життям, є й смішні історії. І кожна історія - повчальна. 

Я б хотіла розповісти історію моєї прабабусі, але мені не хочеться писати про її життя в дуже страшні роки війни, нагадувати й говорити про це не завжди є сенс. Історія, яку я розповім - коротка, але, як на мене, вона цікава. 

Якось моя бабуся, залишившись вдома одна, готувала вечерю й вирішила спуститись в погріб, щоб дістати огірки до столу. Йдучи до нього, вона почула шум, але не звернула на це уваги. Спустившись до погребу, вона побачила постать якоїсь людини, що їла її огірки, по які вона йшла... Вона дуже злякалась і, не довго думаючи, побігла в хату, взяла кочергу і почала виганяти злодія з погребу. Вигнавши його, бабуся так кричала на нього, що збіглись сусіди. Потім виявилось, що це був німець, якого розшукували. 

Так бабуся допомогла місцевій поліції, і їй за це дали символічну нагороду - хліб. 

Отже, навіть такі незначні історії потрібно залишити в своїй пам’яті, щоб внуки і правнуки знали про свій рід щось цікаве. Моя прабабця вже померла, але її історія залишилась. 

Виконала студентка групи 1-9-25А 

Кухарук Дар’я

Віктор Бондарчук. Бережіть батьків

Мені деколи так хочеться повернутись назад у минуле, тоді, коли я з татом і старшим братом ходили на риболовлю, хоч я її терпіти не можу. В ті часи, коли тато мене садив на руки і давав кермувати автомобілем.

Мені так шкода тих втрачених годин, які я міг би провести з ним, з татом.

Я не можу чути, коли хтось каже: "Ти мене дістав, бачити тебе не можу".

Якось ми пішли на обхід лісових територій, тато не встежив за часом, і ми повернулись дуже пізно. А тим часом нас вже шукала мама, втративши настрій. Від безрезультатних пошуків мама повернулась додому. Вона застала таку картину: ми утрох — я, тато і брат спимо на ліжку. Мама не будила нас і не робила допиту, а просто пішла в хатніх справах.

Я вас прошу, бережіть батьків, бо вони в нас не вічні. І повірте, вам ще захочеться до них повернутись.

Віктор Бондарчук

Група 25а у повному складі. Так ми вчимося :)

Група 25а у повному складі. Так ми радіємо :)

Іван Шлапак. Розповідь моєї прабабусі

Коли я був ще маленький, моя прабабуся Онися розповідала свої спогади з минулого, про події, що траплялись з нашою родиною в роки Великої вітчизняної війни:

"На той час, це був 43-й рік, я народила дитину - це був твій дідусь Микола. У ті часи було дуже важко, бо йшла війна і не було ніяких умов для нормального проживання, а тим паче з малою дитиною.

У нас в селі тоді були німці, і їх кухня була в нас на подвір’ї. Коли вони готували їжу, то давали дещо й нам. За рахунок чого нам було легше ніж іншим..."

Ще бабуся розповідала мені, що коли брат мого дідуся був ще десятирічним хлопчиком, то він викрав у німців цигарки і викурив їх за раз, що мало від того не вмер, але на щастя у німців був лікар, який його врятував. 

Це все, що мені найбільше запам’яталося з цікавих розповідей моєї прабабусі Онисі.

Ярослав Некоз. До дня Хеловіна

Композиція "танк" до дня хеловіна. Автор: Некоз Ярослав

Леся Українка. "Лісова пісня". Експериментальне виконання студентами нашої групи драми-феєрії

Від автора -  Анастасія Ковальчук
Мавка - Дар’я Кухарук
Лукаш - Ярослав Некоз
Русалка Польова - Руслана Маріуца
Дядько Лев - Олександр Олійник
Лісовик - Євген Серветник
Мати Лукаша - Катерина Регенель
Килина - Дарина Козел

Дія І (ціком)
Дія ІІ (частково)

Ярослав Некоз. Історія мого прадіда та його брата

Ця коротка історія про мого прадіда Михайла Єгоровича та його брата Сергія Єгоровича.

Почну з того, що Михайло Єгорович був батьком мого діда Василя Михайловича.

На початку війни 1941 року всіх забирали в табори на підготовку до війни, тоді, з розповідей, ще не вірили, що буде війна, і прадіда з його братом забрали в табір. Але коли вже розпочалась війна, їх, відразу з табору, посадили на поїзд і ешелонами повезли на фронт. Це був великий потяг з безліччю солдатів і техніки. Потяг не доїхав до фронту. Під Литвою цей ешелон розгромили фашистські літаки. Незабаром прийшла звістка про смерть (похоронка) Устименка Михайла Єгоровича та його брата Сергія Єгоровича. Саме так було важко в ті часи, і це великий приклад того, що не все залежить від самої людини, а ще від обставин у яких вона опиняється, не дивлячись на те, який волею-неволею обраний шлях.

На пам'ять, Михайлу Єгоровичу, Сергію Єгоровичу і всім загиблим...

Марина Залізінська. Родинне дерево

Марина Залізінська. Генеалогічне дерево

Тетяна Велесик. Моя сім’я

Тетяна Велесик. Генеалогічне дерево

Ольга Кирильчук. Мій родовід

Ольга Кирильчук. Генеалогічне дерево

Відбірковий конкурс "Шукаємо таланти". Дарина Козел, Катерина Регенель та Інна Настасовська

 1 листопада 2012 р. наші три колежанки-одногрупниці Дарина Козел, Катерина Регенель та Інна Настасовська представили свої таланти на сцені нашого колежду.

Хоча результати конкурсу будуть оголошені до Дня студента, ми усією групою вітаємо Вас за Вашу сміливість, прагнення досягти творчих висот, Вашу любов до української пісні, художнього поетичного слова!

Ми пишаємось ВАМИ!

Аліна Бібінова. Моє генеалогічне дерево

Аліна Бібінова. Моє генеалогічне дерево

Олександр Фещук. Розмова з дідусем про голодомор

Мій дідусь розповів, як він пережив голодомор.
Коли це страшне горе прийшло в Україну, він був тоді ще дитиною. Хліба не було ні в кого. Навіть у заможних селян. Все зерно забрали солдати. Люди проходили дуже великі відстані за ради кількох колосків зерна. Оскільки він із сім’єю жили на Полісі, то якось можна було прожити. Ходили в ліс по ягоди та по гриби. Збирали все, що можна було з’їсти, брали так, щоб було й на зиму. Дід розповідав, як у них була корова. Як її забрали солдати. Як моя прабабуся плакала за нею. Ховали картоплю де тільки можна. І в льосі, і за образами, і не тільки картоплю, а й зерно. Були часи коли в лісі не було навіть зелених ягід. Розповідав що робила його мама в пошуках хліба. Як він з братами та сестрами будучи малими дітьми кожен день ходили в ліс, щоб якось прожити.

Після спогадів промовив мені одну істину: "Життя це найбільший скарб дарований людині Богом. І це починаєш розуміти, коли настає важкий час не тільки для тебе, а й для всього народу. Отже слід цінувати й берегти не лише життя своє та своїх рідних і близьких, а усіх без винятку."

Фещука Олександра

Андрій Бідюк. Спогад про діда

Про Бідюка Сергія Григоровича

Бідюк Сергій Григорович. Народився 25 січня 1928 року в багатодітній сім’ї колгоспника, мав п’ять братів. Закінчив чотири класи сільської школи, в десятирічному віці пішов допомагати батькові виконувати колгоспну роботу, допомагав по господарству вдома та доглядав молодших братів.
Тяжкі повоєнні роки для багатодітної родини були нелегкими. Батько сім’ї та двоє старших синів пішли на війну в червні 1941 року. Сергій допомагав матері вести домашнє господарство та доглядав братів.
Пряма лінія фронту через село Колодяжне не йшла, проте наявність залізничної колії та лісу поблизу села призвело до інтересу німців. Німецькі війська «витрушували» з сільських родин худобу, птицю, яйця, молоко. Багато підлітків пішли в партизани, допомагати дорослим.
В 1943 році додому повернувся після контузії батько родини. Старший брат Олександр пройшов всю війну та повернувся після перемоги в червні 1945 року.
Як і вся країна так і село і родина відбудовувалися в післявоєнні роки. В 1946 році Сергій пішов служити в лави Радянської армії на Уралі. Служба тривала три роки. Повернувшись додому, пішов навчатись в машино-тракторну станцію на курси трактористів. Отримавши посвідчення тракториста-машиніста пропрацював все життя в рідному колгоспі на тракторах різних моделей та на зернозбиральних та бурякозбиральних комбайнах.
В 1952 році одружившись на Усач Софії Федоровній народили двох синів та дочку яких виховали та вивчили. Збудувавши власний будинок, займалися сільським домашнім підсобним господарством.
Сергій копав криниці не тільки в рідному селі, а й в сусідніх селах. Був знатним колієм свиней. За роки роботи в колгоспі не одноразово одержував почесні грамоти, подяки, нагороди, цінні подарунки за досягнення високих показників праці.
Помер 28 січня 1887 року, не доживши до пенсії.
Пам’ять про Сергія Григоровича живе не тільки у родині Бідюків, а й в серцях односельців.