Вітаємо Катерину Регенель

Наша група вітає Катерину Регенель в отриманні номінації

«Поетично обнадійливі ноти душі»

на Четвертому фестивалі-конкурсі молодих поетів Житомирщини

"КЛЕКОТЕНЬ ОСЕНІ - 2012"

пам’яті Юрка Ґудзя

Некоз Ярослав. До дня студента

Ви вже здогадались, що представник першого курсу "Ярик, Ярик" - Ярослав Некоз бере участь у художньо-аматорському виступі до "Дня студента" із піснею "Ой, купила мама коника..."

"Ярослав Некоз жив,

Ярослав Некоз буде жити,

Ярослав Некоз житиме!"

Ярослав Некоз

Спортивне та мовне життя нашої групи: успіхи і здобутки

Змагнання з баскетболу

Любі друзі, 26.11.12 наша група (1-9-25а) вперше брала участь у змаганнях з баскетболу.

Серед чотирьох груп ми зайняли третє місце. Можна додати лише те, що баскетболісти нашої групи, викладаючись наповну, грали до останього!
Серед баскетболістів нашої групи були:

                   Основний склад:

1) Некоз Ярослав - командир команди

2) Олександр Олійник

3) Олександр Фещук

4) Владислав Фурман

5) Євген Серветник
                   У запасі:

1) Геннадій Мазур

2) Вадим Скорик (один вихід у гру)

3) Андрій Бідюк

Плавання

Про баскетбол розповіли, отже, - плавання. Оголошено обласний конкурс з плавання, що відбудеться у місті Житомирі 27 і 28 листопада 2012 р. Наш одногрупник - Владислав Фурман активно готується до цих змагать. Ми за тебе вболіваємо: ти поб’єш світовий рекорд, старайся :)

Українська мова

А що ж з нашою мовою? Варто й тут щось додати!
В коледжі відбувалась олімпіада з української мови, в ній брали участь:
Євген Серветник,
Олександр Олійник,
Дарина Козел,
Некоз Ярослав.
Ми отримали аж ТРИ призових місця. (У голові паморочиться :))

Перше місце посів Євген Серветник, ми вітаємо його, тиснемо руки, б’ємо руками по міцних чоловічих плечах - гідний з мовників мовник. 

Друге місце - Олександр Олійник. Ми вітаємо тебе друже, брате, розумничка наша :) Нехай тебе розділяли б 0,000001 % від першого місця, ти гідний :)

Третє місце - Дарина Козел. Вітаємо тебе, серед перших призових місць, дівчина перша серед перших, що б не говорили чоловіки.

Гроші- це життя? Некоз Ярослав

   Гроші- це життя?
Знедавна я зрозумів, що щастя- це сукупність маленьких радощів в житті, що заставляють усміхатися, радіти, згадувати приємні спогади, одержувати нові враження в житті, але це тільки найпростіше від чого можна бути щасливим. Нажаль, в нашому житті за свою посмішку можуть прожити тільки відомі люди, завжди треба гроші, адже все в світі обертаєтся навколо грошей. Якщо відверто казати про юнака чи дівчину в 16 років, мені здаєтся потрібно, по-перше, по-справжньому кохана людина, веселі дуркуваті друзі, сім'я і авжешь гроші, щоб було за що розважатися...
Я спеціально знайшов визначення, що таке гроші? "Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових." І так - це визначення нам дає інтернет, це і справді вірно,а якщо розглянути його докладнише. Гроші- особливай товар, це так! За гроші в теперішній час можливо все! Я думаю, що людина вже в край втратила свою особистіть. Більшість людей не знають чого вони хочуть у житті, чого вони повинні добитися за цей рік чи за наступний. Вона про це не думає... А і справді, навіщо? Дах над головою є, гроші заробляє і є сім'я. А уявіть собі, якщо пропаде світло! Кому потрібні будуть гроші? Людина буде змушена згадати, що вона "тварина". Саме так, на мою думку, людина-це давно забута, поздавлена інкстінктів тварина. Це звичайно не дивно, що з'явилися гроші, це всім відомо, що потрібно торгувати, обмінюватися чимось і т.п. Але вам не здається, що людина-це слабка тварина, хочь і названа розумною, але їй потрібно бути від когось залежною! Не хто не хоче бути сам, ось і захотіли люди самі бути залежними від грошей. А теперь... без грошей нікуди.
Якби в мене за одну мить стало багато грошей, я першим ділом зробив би свою реферальску сіть в інтернеті, адже я знаю, що гроші я витрачу на розваги, а реферальська мережа буде приносити мені прибуток. Взагалі, як і бильшість, я поїхав би подорожувати по світу,а зокрема для вивчення іншої культури, потім напевно я собі ні в чому не відмовляв, купив би собі дім, машину, все що потрібно для справжньої сім'ї, після закінчення коледжу. І на останок можу додати, що гроші-це картка в життя для будь кого, але щей треба здогадатися від якого банкомата картка, щоб не заплатити великий відсоток з життя.

Некоз Ярослав група 25а

Дар’я Кухарук. Історія прабабці

У кожної людини є хоч одна, але цікава історія з життя. Є історії, прослухавши які, хочеться плакати, є історії від яких хочеться задуматись над своїм життям, є й смішні історії. І кожна історія - повчальна. 

Я б хотіла розповісти історію моєї прабабусі, але мені не хочеться писати про її життя в дуже страшні роки війни, нагадувати й говорити про це не завжди є сенс. Історія, яку я розповім - коротка, але, як на мене, вона цікава. 

Якось моя бабуся, залишившись вдома одна, готувала вечерю й вирішила спуститись в погріб, щоб дістати огірки до столу. Йдучи до нього, вона почула шум, але не звернула на це уваги. Спустившись до погребу, вона побачила постать якоїсь людини, що їла її огірки, по які вона йшла... Вона дуже злякалась і, не довго думаючи, побігла в хату, взяла кочергу і почала виганяти злодія з погребу. Вигнавши його, бабуся так кричала на нього, що збіглись сусіди. Потім виявилось, що це був німець, якого розшукували. 

Так бабуся допомогла місцевій поліції, і їй за це дали символічну нагороду - хліб. 

Отже, навіть такі незначні історії потрібно залишити в своїй пам’яті, щоб внуки і правнуки знали про свій рід щось цікаве. Моя прабабця вже померла, але її історія залишилась. 

Виконала студентка групи 1-9-25А 

Кухарук Дар’я

Віктор Бондарчук. Бережіть батьків

Мені деколи так хочеться повернутись назад у минуле, тоді, коли я з татом і старшим братом ходили на риболовлю, хоч я її терпіти не можу. В ті часи, коли тато мене садив на руки і давав кермувати автомобілем.

Мені так шкода тих втрачених годин, які я міг би провести з ним, з татом.

Я не можу чути, коли хтось каже: "Ти мене дістав, бачити тебе не можу".

Якось ми пішли на обхід лісових територій, тато не встежив за часом, і ми повернулись дуже пізно. А тим часом нас вже шукала мама, втративши настрій. Від безрезультатних пошуків мама повернулась додому. Вона застала таку картину: ми утрох — я, тато і брат спимо на ліжку. Мама не будила нас і не робила допиту, а просто пішла в хатніх справах.

Я вас прошу, бережіть батьків, бо вони в нас не вічні. І повірте, вам ще захочеться до них повернутись.

Віктор Бондарчук

Група 25а у повному складі. Так ми вчимося :)